Притча "Крамниця щастя"

Солодку новелку знайшла на просторах Інтернету.  Ділюсь. Переклад на українську - мій.

 

 Крамниця щастя

Понеділок - день важкий, і класно, що він коли-небудь закінчується. Я ледве йшла з роботи, на душі було майже так, як і на небі – похмуро і понуро. Моросив нудний невеликий дощик, який логічно довершував безрадісний день. На додачу до всього, коли я звернула на вулицю, що веде до рідного дому, виявилося, що пройти неможливо - вулиця була перекрита, там кипіли ремонтні роботи. Дорожні робітники дбайливо натягли кольорову стрічку і причепили табличку: «Виходу немає». Хоча, власне, і входу теж не спостерігалось. Це було жорстоко: зліва - довжелезний паркан школи, праворуч - паркан поліклініки. Залишалося тільки обрати - наліво або направо. Я подумки чортихнулась і попленталась навколо школи.
Ніколи не ходила такою кривою доріжкою. І тому ніколи не бачила цього магазинчика. Він був облаштований у звичайному житловому будинку, а назва відразу вразила мою уяву:  Крамниця Щастя.

«Цікаво, що може продаватися в такому магазині?», - зачаровано подумала я. В цей час дощик бризнув удвічі рясніше, тому я з полегшенням заскочила в магазинчик. Двері м'яко зачинилися за мною, і мелодійний дзвін дзвіночка викликав вібрацію десь в мені, в самій глибині душі. Наче хтось там засміявся. І від цього народилося якесь радісне хвилювання, ніби ось-ось мало статися щось приємне.

  Увійшовши, мимоволі зупинилась. Чесно кажучи, була дещо збентеженою. Магазинчик якийсь дивний і більше нагадував запущений склад, повний різного мотлоху.  Поміж стелажами і прилавками, торкаючись і розглядаючи різний товар, ходили покупці. І панувало якесь радісне пожвавлення.  До виходу поспішала старенька бабуся, сяюча, як святковий ліхтарик. Порівнявшись, вона посміхнулася і підморгнула мені.

- Пробачте, а що тут продають? - Запитала я.

- Як що? - Здивувалася старенька. - Що написано, то і продають. Щастя, дитинко! Щастя!

- А ... в якому вигляді?

- А в якому вибереш, дорога! Метрами, кілограмами і поштучно! - напевно, я виглядала дурнувато, тому що старенька засміялася. - Та ти не сумнівайся, дівчинко, товар якісний! Я тут постійний покупець. Тобі сподобається!

І старенька під дзвін дзвіночка вислизнула з магазину. А до мене вже поспішав продавець в синьому форменому одязі і з бейджиком на грудях. На бейджику було написано: «Михайло, Продавець Щастя».

- Прошу пробачити за невелику затримку, стільки покупців, багато роботи! - вибачився продавець щастя Михайло. - Ви у нас, я бачу, вперше?

- А ви пам'ятаєте всіх покупців в обличчя? - здивувалася я.

- Зрозуміло! Адже вирішивши одного разу бути щасливою, людина зазвичай стає нашим Постійним Покупцем, - пояснив Михайло.

- А що у ваших товарах такого .. особливо щасливого? - З деяким сумнівом запитала я.

- Ах, я зовсім вас заговорив! - спохватився Михайло. - Дозвольте мені провести для Вас невелику екскурсію і показати, так би мовити, товар обличчям.

Він підхопив мене під лікоть і провів до прилавків.

- Зверніть увагу! Чарівні калейдоскопи! Надають яскравість життю! Постійна зміна вражень, феєрія фарб, безліч різноманітних комбінацій!

- Але це ж просто іграшка! - запротестувала я.

- А Ви, серйозно, вважаєте, що життя - серйозна штука? - запитав Михайло.

- Ще й яка серйозна! - підтвердила я. - Якби дорослим можна було грати, як дітям ...

- Так грайте! - запропонував Михайло. - Хто ж Вам, дорослій людині, може заборонити?

- Ну, у мене обов'язки ... робота. І все таке, - понуро заперечила я.

- А Ви в це грайте! Для початку - покладіть в сумочку калейдоскоп. І коли нудно, сумно або зовсім запрацювались - приділіть йому хвилинку часу. І побачите, як життя заграє яскравими фарбами.

- Я подумаю, - дипломатично сказала я.

- Тоді продовжимо! - Запропонував Михайло. - Я продемонструю Вам в дії пристрій для запуску мильних бульбашок. Подивіться! Подивіться! Які вони різні! І як вони тріскають!

- Ну і що? - не зрозуміла я.

- Та як же «ну і що»? - піднесено скрикнув Михайло. - Усі Ваші проблеми тріскаються як мильні бульбашки. Легко! Гарно! Радісно!

- Якби в житті вони так легко тріскались, - зітхнула я.

- Більшість наших проблем сильно роздуті. Майже як ці бульбашки. Навчіться ставитися до проблеми, як до мильної бульбашки - подивіться на неї, помилуйтесь її кольоровими переходами, формою, розміром - і дозвольте їй тріснути! Ось так! - і він випустив ще серію райдужних бульбашок.

Ні, цей Михайло говорив дивні речі. Але чомусь мені хотілося йому вірити! Було в ньому щось таке ... переконливе.

- Ну добре, можливо, в цьому щось є, - погодилася я. - Але повірити в те, що калейдоскоп і мильні бульбашки - і є щастя, я не можу. Ви вже вибачте.

- Тоді ходімо до відділу тканин! У нас чудовий відділ тканин, - нітрохи не засмутився Продавець Щастя. - Вперед, назустріч щастю!

Я поспішила за ним до наступного прилавку. Там дійсно спостерігалась доволі значна різноманітність тканин найнеймовірніших забарвлень. Продавець відділу якраз обслуговував даму середніх років.

- У вас є який-небудь веселенький ситчик? - питала вона.

- Зрозуміло, мадам! Ось, погляньте! - Радісно повідомив продавець, розкидаючи перед нею ніжно-зелений ситець, на якому були зображені смішні танцюючі зайчики. Виключно веселенький! Давайте разом посміємося!

І засміявся першим, а за ним - дама. Вони заливалися веселим сміхом, явно задоволені один одним і життям. Я теж мимоволі заусміхалася.

- Я пошию собі веселенький фартушок і кухонні рукавички! І коли буду готувати обід, смішинки потраплятимуть в їжу. І вся моя сім'я буде веселитись! - вирішила дама.

Я мимоволі замилувалася її обличчям - воно було немов би світилось зсередини, а в очах у куточках губ все ще танцювали смішинки.

- Іноді достатньо оточити себе приємними речами, щоб життя стало таким ж приємним, - пояснив Михайло.

- Ось так просто? - Не повірила я. - Але це ж такі дрібниці?

- Ну, власне, життя і складається з дрібниць, - довірливо сказав Михайло. - І щастя будується теж з дрібниць. Ми ж говоримо: «Дрібниця, а приємно!». А уявляєте, що буде, коли приємних дрібниць стане багато?

- Ну так, уявляю! - заусміхалась я. - Це буде щастя!

- Ви вже зрозуміли суть нашого товару! - захопився Продавець Щастя Михайло. - Але це ще не все! Йдемо ж, ходімо! Я хочу показати Вам нашу новинку! Велика Книга Щастя! Щойно надійшла!

У книжковому відділі було багато всього, але Михайло не дав мені гарненько розглянути книги. Він відразу вклав мені в руки симпатичний томик в яскравій обкладинці. Я розгонула його навмання - і дуже здивувалась. Там нічого не було! Тобто майже нічого: нагорі сторінки було написано: «Сьогодні був найщасливіший день у моєму житті !!!», а внизу сторінки - «А завтра буде ще кращий!». А сама сторінка була чистою - просто розлініяна, як зошит для першокласника. Я гортала сторінку за сторінкою - вся книга була такою.

- Ну як вам? - Гордовито запитав Михайло.

- Але тут же нічого не написано! - Обурилася я.

- Ну звичайно! - підтвердив Михайло. - У цьому й суть! Ви будете писати її самі.

- Як сама? - оторопіла я. - Але я ж не вмію!

- Сьогодні це так. Завтра все може змінитися, - загадково сказав Михайло. - Ви дозволите прочитати Вам невелику лекцію?

- Так, звичайно, - я була абсолютно заінтригована.

- Кожен наш день наповнений різними подіями, і одні нам подобаються, а інші - ні. Як не дивно, ми чомусь запам'ятовуємо саме «погані» події, а хороші забуваємо, бо вони нам здаються звичними речами. В результаті наше щастя дуже затьмарене! Ви зі мною згодні?

- Так, правда, - зізналася я. - Іноді якась дрібниця може зіпсувати цілий день.

- Велика Книга Щастя пропонує зробити навпаки! Записувати в неї тільки щасливі події. Не менш п'яти за день! Більше - можна, менше - ні.

- Та де ж я наберу стільки щасливих подій за день? - Запротестувала я.

- А ось дозвольте не погодитися, насправді це легко, Ви просто ще не пробували, - заперечив Продавець Щастя. - Звичайно, в перші дні доведеться перебудовувати своє мислення на нову хвилю. Але Ви швидко розсмакуєте цю справу, це ж так приємно! Ви спробуйте, спробуйте прямо зараз! Що сьогодні у вас було щасливого?

- Я не знаю, - знітилася я. - Якийсь важкий був день.

- Ви сьогодні отримували травми?

- Ні, що Ви, - злякалася я.

- Ну ось, вже щастя! Так і запишемо, - зрадів Михайло. - Ви сьогодні що-небудь втрачали?

- Так, втратила важливий документ, але потім знайшла серед паперів, - підтвердила я.

- О, але це ж щастя! Адже правда? - продовжував навчання Михайло.

- Правда, - погодилася я. - Щастя, що він знайшовся.

- Ну, тепер самі, у Вас вже виходить, - підбадьорив мене Михайло.

- Ну ... сьогодні собачку смішну бачила. Така кудлата-кудлата, і в пальтечку! Як в цирку. І господиня у неї така ж! Вони схожі!

- Ну от! Чудово! У Вас чудово виходить! - похвалив Михайло.

- А ще я сьогодні нарешті завершила звіт. Втомилася - але завершила! - похвалилася я.

- Це - чотири, - порахував Михайло. - Залишився п'ятий епізод. Отже?

- Так, що ж було потім? - міркувала я. - Потім був дощ. І я йшла додому, а там дорогу ремонтують. І я пішла в обхід ... Так! Потім я зайшла в Ваш чудовий магазинчик! - Вигукнула я. - Запишіть!

- Охоче​​, - вигукнув Продавець Щастя. – Чудово, що Ви визнали можливим включити це в список щасливих подій. Отже, п'ять епізодів записані! Ваша Велика Книга Щастя вже пишеться!

- І так щодня? - запитала я. - А коли закінчаться сторінки?

- До того часу Ваш розум вже звикне фіксувати щасливі події автоматично, і не по п'ять подій за день, а значно більше, - пообіцяв Михайло. - І Ваше життя буде просто-таки наповнена щастям!

- Велике спасибі, - подякувала я. - Мабуть, я візьму цю Книгу.

- Прийміть її в дар від нашого магазину, - витончено нахилив голову Михайло. - Ми завжди даруємо що-небудь новому покупцеві.

- Яке щастя! - Зраділа я. - Спасибі Вам!

- Ну, от уже й шостий пункт у Вашому сьогоднішньому щоденнику Щастя, - посміхнувся Михайло.

- Так, зрозуміло! І ще я придбаю пристрій для тріскання проблем і калейдоскоп для яскравості життя! Це сім і вісім! - випалила я.

- Я дуже радий! Вам загорнути в фірмовий пакет?

- Так, будь ласка, - попросила я, все ще посміхаючись.

Пакет був теж дуже симпатичний - помаранчевий, у великий білий горох. На ньому було написано: «Ми приречені бути щасливими!». Напис мені сподобався.

Михайло проводжав мене до виходу. На дверях була велика гарна табличка: «Вихід є!». І табличка мені теж сподобалась.

- У нас такі таблички на всіх дверях, - повідомив Михайло. - Щоб не забувати, що вихід є завжди! Дякуємо за покупки. Заходьте до нас ще.

- Я обов'язково зайду, - пообіцяла я. - Я хочу порозглядати і інші товари.

- О, ми завжди раді постійним покупцям! - захопився Михайло.

- До Вас, напевно, ходить все наше місто? - Поцікавилася я.

- На жаль, ні! - засмучено сказав Продавець Щастя. - Як не дивно, всі говорять, що хочуть бути щасливими, але далеко не кожен прагне хоч щось для цього зробити. Але ми працюємо над цим! Удосконалюємо асортимент, упаковку, рекламу. Так що Ви завжди знайдете для себе щось нове і цікаве. До побачення! І щастя Вам!

Мелодійно задзвонив дзвоник, і я опинилась на вулиці. Душа моя співала. Я йшла додому, і люди затримували на мені погляди. Напевно, все через мого оранжевого пакета. А може, тому, що я ніяк не могла розлучитися з посмішкою. А може, я зараз сяяла, як та старенька, що зустрілась мені біля входу. І це теж було щастя.

- Дев'ять, - машинально відзначила я. - Треба не забути записати в мою Велику Книгу.

Джерело: http://www.elfikarussian.ru/magazin-schastya-2/