Щастя не приходить, приходить вміння його бачити

Замислимось на хвильку про щастя..  

Чи є люди, які не хочуть бути щасливими?  Ви таких знаєте? Я - ні.  Погоджуюсь, що є ті, хто зневірився у пошуках щастя і тепер стверджують, що щастя їм не потрібне.  Але вірю, що навіть в цих циніків та скептиків десь в глибині душі час від часу жевріє бажання бути щасливими.  Нехай навіть не бажання.  Всього лиш малесенький сумнів у тому, що щастя немає.  Коли хтось сумнівається – значить допускає протилежний варіант.  

Отже, всі ми хочемо бути щасливими.  Всі хоча б час від часу віримо у щастя.  Але чи ми шукаємо його?  Чи ми вважаємо відповідальними себе за своє щастя?  А якщо не вважаємо відповідальними себе, тоді на кого перекладаємо відповідальність?  І для чого?

Дуже часто ми жаліємось на навколишні обставини, на оточуючих людей, на погоду, роботу, дітей, чоловіка, родичів і т.д.  Чи не задумувались Ви, що таким чином ми перекладаємо відповідальність за свій хороший настрій на всі вищевказані суб’єкти?  Не так давно я вперше в житті почала відрізняти ситуації, коли беру відповідальність за свій настрій на себе, а коли перекладаю на інших. Сказати, що я була вражена відкриттям – нічого не сказати.  Сприйняття подій, які відбуваються у моєму житті перевернулось з ніг на голову (чи то може навпаки – з голови на ноги ;)  Я стала питати себе «Оксана, для чого ти перекладаєш відповідальність за свій настрій на дитину? На чоловіка?  У твоєму поганому настрої винні не вони.»  Згадавши про це, повертаю свої думки в інший бік, в позитивний бік.  Думаю про приємне в моєму житті: про те, яка я щаслива, що маю чоловіка і донечку.  Маю знайомих, які в моєму віці незаміжні і дуже хочуть мати сімю.  А я її маю.  Я маю батьків, маю житло, маю можливість отримувати знання, маю можливість зараз дописувати у свій блог, який прочитають тисячі людей.  Вже не кажучи про те, що в нашому світі є тисячі голодних людей, дітей, без дому, без тепла, без можливості отримати знання.  А я це все маю.  Та я – мегащаслива!  Для чого ж псувати собі настрій через те, що чоловік не купив сметану, а дитина розлила компот на диван?  Купимо сметану пізніше, а диван витру – хіба то проблема? Ну справді.  

Щастя - навколо нас.  Йому не потрібно приходити, воно поруч.  Його не потрібно шукати.  Достатньо тільки відкрити розум і душу.  Достатньо лише бажання його побачити – і щастя готове впасти у наші обійми.