Жалість. Кому потрібна?

Недавно задумалась про жалість, кому і чому вона вигідна. 

У Вашому оточенні є люди, які постійно жаліються? 

Якщо є, тоді питання наступне: що Ви відчуваєте, коли людина Вам жаліється? Розповім про мої відчуття.  Не раз зустрічались в моєму житті люди, які постійно розповідають негативні історії про себе чи про когось.  Складається враження, що ця людина запам’ятовує і розповідає тільки такі історії, які в інших можуть викликати жалість.  Причому, коли така людина розповідає про свої проблеми, а їй починають давати поради – вона їх або не слухає, або уважно слухає і киває головою, але нічого не робить і наступного разу знову жаліється на ті ж проблеми.  

 Хочу уточнити, що зараз маю на увазі, не ті ситуації, коли близька людина (особливо подруга), наприклад, посварилась з чоловіком і хоче просто виговоритись.  Ви знаєте, що в неї таке трапляється рідко, що одного вечора дружньої психотерапії їй буде достатньо, щоб знову повернутись до нормального стану.  Для жінок, бодай раз в місяць, це нормальне явище, яке називається ПМС, деколи повний місяць.  Але не щодня.  Я зараз говорю про людей, які починають жалітись щоразу після "Привіт. Як справи?". Жаліються на все відразу.  На погоду.  На дощ.  На сонце.  На вітер.  На кішок.  На собак.  На чоловіка.  На дітей.  На владу.  На роботу.  На начальника.  На хвороби.  На події з минулого.  На сьогодення. Їм завжди хтось і щось повинен.  Увесь світ навколо ніби зговорився, і чинить їм назло.

Так от.  Недавно задумалась над тим, хто і що отримує від такого спілкування.  Спілкуючись на днях з такою людиною, прислухалась до моїх внутрішніх відчуттів, зосередилась тільки на них.  І скажу, що відчувала як моя енергія, моя активність, мій гарний настрій втікав від мене як вода крізь пальці.  Коли ми жаліємо когось – одночасно тій людині віддаємо свою енергію.  Навіть не знаю що ще тут додати.  Висновки робіть самі.  Зрозумійте мене правильно, зараз я не говорю, що жінкам ніколи і нікого не можна жаліти.  Ні.  Просто, якщо ми будем віддавати енергію свідомо і тим людям, яким хочемо – та будь-ласка.  Основне, щоб наше віддавання було комфортним і приємним для нас самих.  Якщо я віддам забагато постороннім особам, тоді з чим залишусь сама?  Природа жінки віддавати і від цього ми отримуєм задоволення.  Але, віддавання не повинно бути на шкоду нам самим.  Якщо спустошимо себе – будем клянчити енергію в інших таким самим способом – жаліючись.  В жінки, яка не змогла себе вчасно зупинити і роздала всю свою енергію починається паніка, вона перестає любити себе і всіх навколо.  Вона злиться через дрібниці.  Основне – вчасно зупинитись і усвідомити чи людина яка жаліється вартує нашої енергії, чи ні.  І якщо в нас самих енергії в надлишку немає – навіть близьким не варто її віддавати (хіба маленьким діткам у винятковому порядку).  Спершу підживити себе, а тоді підживлювати інших.  Спершу нагодувати себе, а тоді – інших.

А ще, якщо у Вашому оточенні є такі люди, спробуйте дати відповідь самій собі "Чому вони біля Вас?", "Що Ви отримуєте від такого спілкування?".  Воно Вам взагалі треба отаке спілкування?  

Даний пост стосується лише жінок.  У чоловіків все по-іншому.  Зараз уточнювати не буду, зроблю це в одній із наступних нотаток.